Miami Vice

Хромований блиск, запах бензину та легке запаморочення від власної важливості – ніби життя саме перетворилося на вічний spring break. Світ, де маска дорожча за обличчя, а розмови – це шелест купюр та уривки репу в такт мотору. Тут не будують мрії, їх орендують на добу разом з люксом біля моря та фальшивим богом з Річарда Мілля. Кожен рядок ніби постріл у повітря гучний, безглуздий, але красивий. Летять іскри, переплітаються бажання, кулі та бренди, а над усім цим клубочиться дим, який пахне тиранозавром і безкарністю. Там, де «морд tua vita mea» звучить як девіз, важливіше не сенс, а звук важкий, глянцевий, самовдоволений. І все одно в ньому є щось привабливе: як дивитися на шторм з вікна готелю, знаєш, що небезпечно, але не можеш відвести погляд.