PARISIENNE

Нічне місто в цьому звуці виблискує не вітринами, а характером. Тут важлива не Ейфелева вежа, а те, як хтось спокійно йде на червоне світло, ніби весь світ зобов'язаний почекати. Париж не про листівки і туризм, а про людей, у яких кроки звучать голосніше за музику, іронічно відрізаючи все зайве.

У кожному рядку прослизає легка залежність - від її настроїв, від її свободи, від уміння бути «canon comme pas possible» і при цьому абсолютно справжньою. Це гімн жінці, яка не сяє декораціями, а сама стає головною визначною пам'яткою. І звучить це так, ніби навіть найбільші купюри і гучні вечірки потрібні тільки для того, щоб зловити її крок у ритмі міста.