Ex

Наче ранок не поспішає починатися, все навколо дихає тим самим повітрям, що й ніч, тільки тихіше. Між словами залишаються сліди колишніх розмов, тих, де кохання ще було ліками, а не звичкою. Здається, якщо сказати хоч щось голосніше шепоту, розбіжиться весь крихкий світ, побудований з «ще трохи» та «давай потім». Повітря пахне димом і дощем, а думки ностальгією за тими моментами, коли здавалося, що почуття рятує. Але тепер це більше схоже на легке тремтіння, на ту саму градинку, що падає на долоню і тане, перш ніж ти встигнеш зрозуміти, чи боляче. І все ж у цій крижаній ніжності є життя: красиве, незграбне, вперте.