Visiera A Becco

Місто шумить, наче хтось забув вимкнути життя на паузу. Біжать хлопці в кепках з козирком, з кросівками, що бачили більше асфальту, ніж школа, у кожного своя карта, але в усіх один маршрут: подалі від нудьги і ближче до виживання. З вулиць тягне гарячим повітрям і недомовленістю. У темпі бітів і сирен розчиняються мрії про нормальність з домом, собакою, дитячим сміхом. Здається, хтось ще вірить, що все можна змінити, але світло фар розрізає надію навпіл. Вулиці годують лише тих, хто вміє бігти, і б'ють тих, хто затримався хоч на мить. У цих звуках не просто хіп-хоп, а втома покоління, яке не чекає на порятунок. Під кепками ховають не обличчя, а броню. І тільки вночі, коли стихає мотор, чутно, як серце відбиває свій ритм: не герой, не святий, просто той, хто хоче дожити до ранку.