PERCHÉ

Все навколо ніби видихнуло і почало ставити запитання. Один за одним, без ком, без пауз. Чому вірність тепер розкіш? Чому простіше воювати, ніж лікувати? Чому люди живуть так, ніби виправдовуються за сам факт існування? Світ крутиться, гримить, продає совість оптом, а у відповідь лише тихе «чому». Ніби хтось стояв на краю ночі й кидав ці питання в небо, не заради відповіді, а щоб не замовкнути. Ритм бився, як пульс перед сповіддю, голос стомлений, але вперто живий. У ньому було не відчай, а рішучість: якщо не змінюється все, значить, доведеться змінюватися самому. І раптом у темряві майнуло щось м'яке, думка про те, що світло не зовні. Він ховається в самому страху, у тій самій темряві, від якої тікають. І, можливо, у цьому й є відповідь на всі «чому».