Більше пісень від Olly
Більше пісень від Juli
Опис
Забавно, як швидко все стало «по-дорослому». Папірці, дипломи, графіки, а жити коли? Ніби хтось роздав сценарій під назвою «відповідальність» і забув попередити, що це не репетиція. З усіх боків шепочуть, як правильно, що «так треба», і начебто вже не двадцять, але все ще лоскоче думка: а раптом втекти? Хоч би в Болівію, без Wi-Fi та розкладів. У цій пісні є відчуття ностальгії за собою справжнім, невижатим, не на автоматі, не в гонитві за стабільністю. Сміх крізь втому, мрія, що сховалася під шаром іронії. І ніби ніхто не забороняє просто почати жити, але все одно чомусь чекаєш на відповідний понеділок. Режисер: Джуліо Розаті Виконавчий продюсер: Маттео Стефані Оператор: Енріко Валоті Лінійний продюсер: Андреа Ветралла Продюсер: Ірен Сімончіні Координатор виробництва: Гайя Кортеджіано Асистент продюсера: Валентина Бертолуцці, Мірко Парріні, Еріка Унгарі, Валерія Віргілі 1-й AC: Фабіо Каццато 2-й AC: Грета Семензато Майстер: Філіппо Фікоцці Електрик: Андреа Компаньїно Креативний директор: Томмазо Бордонаро Монтажер: Якопо Тіч Колорист: Енріко Валоті Стиліст: Лоренцо Оддо Асистент стиліста: Паоло Сбаралья Візажист: Гайя Деллакіла Художник-постановник: Ірен Баркароло, Джакомо Броджіні Асистент художника-постановника: П'єтро Мазера Адміністрація: Аньєзе Інкурваті, Катерина Бріньолі. Кастингове агентство: SQ Kids Послуга: Відеодизайн
Текст і переклад
Оригінал
E pensarci mi fa strano.
Siamo diventati grandi come piante di papaveri, senza tempo per le chiacchiere.
Da benvenuto a vattene in un battito di palpebre.
Siamo cresciuti in fretta come figli e genitori, come moltiplicazioni e i cantieri del Giappone.
Perché ad ogni scelta presa, messa nel bagaglio pesa.
Ironia della sorte, non c'è sempre spazio in stiva. E ora che c'è la laurea, un lavoro, aspetto ancora di vivere.
Sembri già più di là che di qua e non ci sta la tua età.
E a furia di fai così, fai cosà, ce l'hanno fatto credere.
Però ti immagini se, ma te lo immagini se. . .
Ma te lo immagini se, se da domani mattina mi prende la briga che pensa a me, che qua mi parlano tutti, è roba da matti, ma tanto se mi va, mi sa che scappo in Bolivia, lascio tutto e prendo quello che arriva.
Ma se, se da domani davvero vi saluto e vado via.
E pensarci mi fa strano.
Siamo diventati saturi, dando colpa ai discografici, senza tempo per andarcene.
A scrivere per indole, a colorare un carcere.
Siamo cresciuti in gabbia come zebre e alligatori, con le giuste spiegazioni solo dentro alle canzoni.
Perché quando si fa sera e la testa pensa e pesa, l'ironia si nasconde dietro ad ansia e nostalgia.
E ora che c'ho la laurea, un lavoro, aspetto ancora di vivere.
Sembro già più di là che di qua e non ci sta la mia età.
E a furia di fai così, fai cosà, ce l'hanno fatto credere.
Però ti immagini se, ma te lo immagini se. . .
Ma te lo immagini se, se da domani mattina mi prende la briga che pensa a me, che qua mi parlano tutti, è roba da matti, ma tanto se mi va, mi sa che scappo in Bolivia, lascio tutto e prendo quello che arriva.
Ma se, se da domani davvero vi saluto e vado via.
Переклад українською
І думати про це мені стає дивно.
Ми стали великі, як макові саджанці, часу на балачки немає.
Від вітання до зникнення в мить ока.
Ми швидко виросли як діти та батьки, як множники та будівельні майданчики Японії.
Тому що кожен зроблений вибір обтяжує багаж.
Як не дивно, але в трюмі не завжди є місце. І тепер, коли є диплом, робота, я все ще чекаю, щоб жити.
Ти вже здається більше там, ніж тут, і твій вік не підходить.
І, роблячи це, роблячи це, вони змусили нас у це повірити.
Але ви можете уявити, якщо, але ви можете уявити, якщо. . .
Але ви можете собі уявити, якщо із завтрашнього ранку мені буде набридати думати про себе, про те, що всі тут говорять зі мною, це божевілля, але якщо мені захочеться, я, мабуть, втечу до Болівії, залишу все і візьму те, що прийде.
Але якщо, якщо з завтрашнього дня я справді попрощаюся з тобою і піду геть.
І думати про це мені стає дивно.
Ми наситилися, звинувачуючи звукозаписні компанії, у нас немає часу піти.
Писати натурою, розфарбовувати тюрму.
Ми виросли в клітках, як зебри та алігатори, з правильними поясненнями лише в піснях.
Бо коли настає вечір і голова думає та зважує, за тривогою та ностальгією ховається іронія.
І тепер, коли я маю диплом, роботу, я все ще чекаю, щоб жити.
Я вже дивлюся більше туди, ніж сюди, і вік мені не підходить.
І, роблячи це, роблячи це, вони змусили нас у це повірити.
Але ви можете уявити, якщо, але ви можете уявити, якщо. . .
Але ви можете собі уявити, якщо із завтрашнього ранку мені буде набридати думати про себе, про те, що всі тут говорять зі мною, це божевілля, але якщо мені захочеться, я, мабуть, втечу до Болівії, залишу все і візьму те, що прийде.
Але якщо, якщо з завтрашнього дня я справді попрощаюся з тобою і піду геть.