Run

Швидкість пахне порохом і теплим асфальтом: новини пролітають швидше за мотоцикли без номерів, амбіції мерехтять, як вітрина з ракетами у Безоса. У радіоперешкодах – чужі імена, позаду – ті, кого довелося залишити, попереду – місто, яке відкривається одним «добрим словом» і закривається сиреною. Серце працює в режимі «етап за етапом», але державний прожектор все одно мріє натиснути кнопку «вимкнути». Усередині – хрускіт металу та молитовні підвіски, зовні – мокрий орел на худі та злива під капюшоном. Це музика про тих, хто несе здобич у село і водночас шукає карту, щоб не зійти з маршруту. Бит – як шлагбаум, що піднімається в останній момент: трохи-трохи і повз, але все-таки проїзд відкритий. Трохи гірко, трохи зухвало – і досить голосно, щоб не загубитися.