Sialan

Ну от як пояснити світу, що деякі зустрічі ніби прописані десь у космосі – випадково, незграбно, але з точністю до міліметра? Просто проходив мимо, не збирався, навіть майже забув, як звучить цей сміх, – і раптом знову все всередині клацає, ніби серце натиснули кнопку «повтор». Здавалося б, сто років минуло, і пам'ять вже відмита до блиску, але варто поглядам перетнутися - і здрастуй, весь архів почуттів знову в онлайні. Музика тихо крутить ніж у спогадах, але робить це красиво, по-східному ніжно: де смуток – там мелодія, де образа – трохи тепла. І як не крути, забувати легко, поки це не стосується саме тієї людини. Того, у кого очі все ще «ті самі», а посмішка все ще не відпускає, навіть коли пісня закінчилася.