El Mañana

У цій пісні є щось від ранкового похмілля душі - коли все ще туманно, але вже ясно, що далі жити все-таки доведеться. Голос звучить так, ніби його записували крізь дощ і спогади, а гітара ніби підіграє не ритму, а диханню. Все трохи недбало, але чесно - як розмова після довгого мовчання, де слова більше потрібні не для відповіді, а щоб не розчинитися в тиші.

Кохання тут не про пристрасть і не про драми, а про втомлену згоду залишитися наодинці з собою і не з'їхати з глузду. У кожному акорді - примирення з тим, що не все потрібно лагодити. Іноді достатньо просто дозволити собі бути. Навіть якщо голос тремтить, а думки розпадаються на фрази, що лунають відлунням.