otro día más

Новинна стрічка палає, а на плечах - Gucci-бронежилет як безглуздий аксесуар для виходу в світ: одночасно зухвало і по-дитячому захисно. Вокал як записка з загостреними краями - про прості речі, які палять сильніше сенсацій, про сльози, про карму, про момент, коли рахунок нарешті погашений і стає можливим згадати, що жити - це не тільки виживати. Грубувато і тепло одночасно: тут є і дим сигарети, і спроба поставити крапку, і посмішка, скупа, крізь все це.

Приспів звучить як мантра для впертих оптимістів - ще один день, ще одне бажання жити вічно, але без пафосу, скоріше як укол надії. Перехреститися на вулиці, привітатися з сусідом у симуляції, боятися не метеорита, а більш приземлених бід - все це перетворюється на пошук простого мотиву: якщо поруч є хтось, з ким хочеться ділити ранок, раптом і сенс знайдеться. Легка іронія в голосі не дає зневірі осісти надовго - більше спостереження, ніж скарга, більше запрошення до життя, ніж вирок.