Hingga Tua Bersama

Коли біль уже не розриває зсередини, а просто тихо сидить десь під ребрами і зітхає разом з диханням – народжуються такі пісні. Вони не кричать, не сперечаються з долею, не клянуться більше не кохати. Просто обіцяють – до кінця, до останнього подиху, доки взагалі є «час». Це як лист, який не потрібно відправляти – адресат і так знає, від кого він. Голос звучить м'яко, майже шепотом, ніби боїться злякати спогад, а музика тече, як вечірній дощ по склу: спокійно, смиренно, але все одно з присмаком туги. Любов тут не юна і не драматична – вона доросла, втомлена, але наполеглива. Та, що не просить доказів і не вимагає взаємності, бо давно стала чимось на зразок дихання. І, здається, якщо її прибрати – просто перестане битися серце.