te deseo lo mejor

Спочатку здається, що все спокійно – майже дипломатично: «нічого особистого». Але між рядків чутно, як під нігтями все ще трохи тремтить залишок чужого тепла. Тут не розбивають серце в агонії – просто видихають, смиренно складаючи минуле в акуратну коробку. Тільки от кришка не закривається. У голові промайне знайома вулиця, у телефоні - звичка шукати, хоча шукати вже нікого. Звучить ніби прощання, в якому немає злості – лише ввічливе «бажаю щастя» і легкий присмак недомовленого. Той випадок, коли відпускаєш не тому, що розлюбив, а тому, що більше не витримуєш пам'ятати.