7ELEVEN

Нічна міланська панорама навиворіт: світло ліхтарів ламається в пластиковому стаканчику з брудною Фантою, хтось пролітає повз у Dodge, поруч 7-Eleven, ніби всі важливі справи вирішуються між чеком за каву та дверима автозаправки. Ритм слів схожий на прогулянку по дахах: то повільна амеба, то стрімка навігаційна ластівка, і при цьому все однаково крихке та небезпечне, як маленька легка пістолетна коробка в кишені. Мова пісні шепоче про дрібниці, які роблять сюжет великим: кучері, фото для стрічки, три пальці в пляшечці — буденність, від якої душить дивна суміш гордості та втоми. Голос у треку ніби щоденник після опівночі: без пафосу, з легкою посмішкою та небезпечним відчуттям власного стилю, коли фрази рубають правду в лоб і тут же підколюють її. Відмова від чужих постів і небажання співати для ефіру відчуваються як маленька перемога приватності, а згадки про калібри та машини виглядають радше як аксесуар, ніж як загроза. У підсумку залишається відчуття, що світ одночасно іграшковий і металевий, і в цій дивній гармонії є незвичайний теплий іронізм.