Oral

Місяць іноді буває ближчим, ніж здається, особливо коли він зависає над ліжком і нагадує чиїсь губи. Усе хитке, майже сон, де межі між бажанням і спогадом розмиваються, як світло в напівтемряві. Розум шепоче: «не можна», серце відповідає: «а якщо все-таки можна?». І починається вічний діалог між тим, що правильно, і тим, що неможливо втримати. Повітря тремтить від тихого «будь ласка», ніби світ можна переконати одним шепотом. Навіть дотик до волосся перетворюється на молитву, не про пристрасть, а про дозвіл побути живим хоч на мить. Все навколо розчиняється в цьому «не знаю», і від цієї невизначеності стає не страшно, а дивно тепло, як від світла того самого місяця, що висить над ліжком і, здається, все бачив раніше.