LA FAMA

Слава пахне солодко, але обпікає, як праска, залишена на шовку. Спочатку здається, що це просто іскра уваги, кілька спалахів, трохи більше лайків і світла. Потім уже не розбереш, де закінчується сцена і починається серце. Усі погляди, усі оплески ніби корм для звіра, який вимагає ще й ще. А адже здавалося, що любов і слава можуть жити поруч, ділити одну ковдру. Виявилося, ні. Слава не терпить сусідів, особливо тих, хто любить по-справжньому. У неї свої правила: гладить по голові, коли посміхаєшся в камеру, і кусає, варто відвернутися. Дає забути, хто був до неї, а потім йде, не попрощавшись, залишаючи відлуння та пересохле горло. З кожним акордом ніби розмова з колишньою, до якої все одно тягнешся, знаючи, що знову буде боляче.