GUGU x 2115

Суміш броньованої впевненості та старих шрамів, що пахнуть бетоном рідного району. У кожному куплеті - ніби звіт перед самим собою: за виживання, за сім'ю, за те, щоб не зламатися, коли інші пишуть, що ти «ніхто». Тут амбіції не в глянці, а в мозолях і синцях, в бажанні купити мамі будинок, а не просто хайп. У цьому звуці - холод ланцюгів, солодкість перемоги і сміх хлопців, які вже не вірять словам, тільки фактам. Все голосно, зухвало, на межі - але десь між рядків чується втомлене «я просто хотів жити краще».