Поезда

Іноді здається, що час можна обдурити. Просто стояти на пероні - і вірити, що той самий поїзд одного разу повернеться. Що за вікнами знову буде не туман, а очі, в яких ховається дім. Світ навколо давно став сіткою маршрутів і випадкових облич, а всередині все ще гримлять старі колеса - пам'ять їде по колу, як потяги без кінцевої станції.

У цьому стані немає ні трагедії, ні надії - тільки тиха впертість. Ніби хтось вимкнув звук, але серце продовжує відбивати ритм очікування. І нехай від думок дзвенить голова, нехай слова рвуться в повітрі, як дроти під струмом - все одно: чекати легше, ніж перестати.