Partycrasher

Вечірка нібито галасує, але справжня іскра - не в колонках, а в поглядах через кімнату. Коли слова застрягають десь у повітрі, і вся комунікація зводиться до «бачу тебе, але не підійду». Стоїш біля стіни, робиш вигляд, що просто ловиш віб, а серце вже біжить марафон.

Парадоксально: натовп кличе веселитися, а головний сюжет - в цьому тихому танці очей, який ніколи не стане ближчим. Ніби у кожного тут своя роль, і комусь дістався образ недосяжного примари в світлі диско-куль.