Ти винен сам

Я кохала тебе залою і за сан. Я кохала тебе всі береги Сены.

Та історія чомусь не весела. Ти співав не мені, а комусь поеми.

Нам бувало ніби добре візаві зами.

Нас не розділити на кордонне візами, ні автобусом, ні літаком, валізою. Я твоя вся, ты мне дюковен, mon ami.

Je pleurais, t'as pas venu me voir encore. Je pensais qu'on était bien ensemble, d'accord?

Je comprends que tu t'en vas chez quelqu'un d'autre. . .

Пробач, ти винен сам, я все тобі віддам. Стріляй, я прийму цей дар!

О Боже, я вся твоя, хоч ти мене прокляв.

Ламай, я буду ще жива.

Я закрила очі, вигадала сцену, де ти блукаєш моїм тілом, не жевжений.

Ти карав мене мовчанням, не проблема. Я робила собі боляче і без тебе.

Кріпко допомогу летів кудись в небо, ти давав гірким солодким наче медом.

Я помаду витру рукавом від светра і залишу поцілунок не від себе.

Стою в потязі, могла би в морі синьому бути вільною, такою же веселою.

Розстріляла всі ті кулі тобі в спину я, вже стала синьою. Я із цим сама, іншого нема.

Я тебе не чула, і прозорими ставали всі твої слова.

Ти мене створив, ти мене убив, ти мене не знав.

І прозорими ставали всі твої слова.

Ти мене створив, ти мене убив, ніби жартома.

Пробач, ти винен сам, я все тобі віддам.

Стріляй, я прийму цей дар! О

Боже, я вся твоя, хоч ти мене прокляв.

Ламай, я буду ще жива.

І все ти винен сам, нічого не віддам. Стріляй, я відіб'ю удар.

О, плач, не поверну, сама я не зігнусь.

Ти в всьому, всьому винен сам!