Антидепрессант

Любов як таблетка – солодка на смак, але з побічними ефектами. Ковтається легко, а потім паморочиться голова, ніби від надлишку повітря та недосипання. Хочеться хоч на мить повірити, що поруч той самий антидепресант – не з аптеки, а з плоті, погляду та легкого запаху парфумів. Розуміння, що взаємного кохання не буде, вже не ранить – просто фонить тихим гулом під шкіру, як трамвай за вікном вночі. Все навколо ніби знято на старий VHS - відблиски фар, порожня траса, «бумер» з пластиковою Періс Хілтон на пасажирському сидінні. Трохи безглуздо, трохи сумно, але чомусь по-справжньому. У цьому ритмі є і відчай, і ніжність, і та дивна чесність, коли замість зізнань звучить прохання: просто побудь ліками, хоч ненадовго.