Jaalakaari

Немов старовинний епос раптом перетворився на любовну пісню. У кожному образі - жар полуденного сонця і прохолода тіні, золото серця і шовк волосся, та сама магія, коли час розтягується, а подих стає м'яким. У словах чується не просто захоплення, а майже молитва - про зустріч, про дотик, про мить, яка перетворює двох на єдине ціле.

Це не любовна сцена, а цілий ритуал: сад, річка, колеса колісниці, райдужне світло. Все так барвисто, що здається - сам всесвіт підіграє. Іронія тільки в тому, що за всім цим захопленням все одно ховається туга за неможливістю утримати: поруч - розчиняєшся, йдеш - стаєш хвилею. Але обіцянка звучить як заклинання - кохати до самого кінця, поки світ зовні не зникне.