Yeah!

Танцпол кипить, ніби під ним хтось увімкнув геотермальне опалення. Повітря густе від феромонів, басів і чужих рішень, які «ну просто самі сталися». Десь між поглядом через плече і рухом стегна втрачається межа між «пора додому» і «а може, ще трохи». Все начебто невинно - просто музика, просто ритм, просто «давай потанцюємо». Але ж відомо, що після третього «yeah» починається соціальна акробатика без страховки.

У цьому вихорі легко забути, хто кому друг, а хто чий друг **раніше** був. Серце б'ється в такт барабанам, розум здається, а тіло голосує за продовження банкету. Все занадто гаряче, щоб думати, і занадто голосно, щоб почути власну совість. Просто ніч, в якій навіть випадкові кроки звучать як репліка з фільму, а кожне «так» тягне за собою чергове «ой».