Kawior

Пахне потом, амбіціями і легким ароматом віскі, охолодженим «на потім». Тут немає глянцю і пафосу - тільки чесна втома тих, хто працює, поки інші тусуються. З бруду, через кредити і обдерті підошви - до столу, де нарешті подають «кавіор». Не як символ розкоші, а як метафору заслуженого відпочинку.

Слова звучать не як хвастощі, а як видих після довгої зміни. У них є гордість за прості перемоги: нагодувати своїх, встояти в поганій системі, не продатися за чужий логотип. Трохи цинізму, трохи ніжності - і багато правди про те, що навіть у світі фальші іноді можна жити по-людськи. І нехай у меню не залишилося ікри - головне, що за столом свої.