BOOBOO

Пульсує десь між бетонним ритмом і мультяшним абсурдом, ніби Фред Флінтстоун заблукав серед панельних будинків і реп-бітів, де повітря пахне травою, свободою та легкою нахабністю. Все крутиться, димиться, підморгує: напівсон, напівтранс, іронічний хаос під біт, який сам собі капітан. У кожному «жаба-даба» є щіпка дитячої радості, трохи вуличного бунту і та сама важка нега, що ховається за сміхом. Смішно, дивно і чомусь затишно, коли весь світ перетворюється на густий ритм «бу-бу», а ти просто киваєш у такт, намагаючись не втратити свій внутрішній баланс.