Зайвий персонаж

Оригінал

Чому я досі тут без зброї?

Чому я досі в цих краях? Я знову опинився вдома.

Я ніби відкотив усе назад.

І я ніби скинув шкуру і впав туди, де й починав. Я ніби напоготові.

Але скільки триватиме цей обман? Пройде сім днів, як двісті років, що гриміла ця війна.

Я ніби повернувся в спокій, ніби знову я згорів дотла.

Проси не біжи за мною, в мене в голові сидить кошмар.

Яди на мене немає, так, пробач, не я, цей світ пропав.

Цей світ пропав.

Залиш мене самого.

Я самий персонаж, це білий стяг, здаюся.

Я буду жити знову, так ніби все гаразд, допоки не прокинуся.

Дивись, по криші хати наступає день.

Я сиджу в одязі мертвих американських людей.

Красна нитка з села за on my wrist. Хрестик це бачку тягне вниз. Фундамент просів, хату хиле вбок.

Упаде потолок, рест ін піс. Там тиха та щепче: "Змирись".

Хтось от села сигнали, азбука Морзе. За стіной старий дід сидить, крутить радіоприймач на каністру.

Похожий в нього на стіні висять наручні часи, буто зняті з руки великана.

Секундна стрілка хуячить так громко, шо я її чую в любой точкі земного шара, особенно ночью, а также до утра, шоб пустим пісніжом заглушить цей сигнал.

Мені, по-моєму, пизда. Цей пластмасовий мир побідрив, а я в ньому такий органічний, шо згнив.

Залиш мене самого.

Я самий персонаж, це білий стяг, здаюся.

Я буду жити знову, так ніби все гаразд, допоки не прокинуся. Залиш мене самого.

Я самий персонаж, це білий стяг, здаюся.

Я буду жити знову, так ніби все гаразд, допоки не прокинуся.