Можливо, знову загримлять гармати

Можливо, знов загримлять гармати, і тан зімне пшеницю на лану.

І буде плакать і журитись мати, коли сини пітимуть на війну.

І хтось востаннє поцілує милу, і хтось сльозу непрохану змахне.

А може, дехто втратить віру й силу, своє життя рятуючи одне.

Але не я!

Я колізнути не стану, хоч як не буде боляче мені.

За нашу землю дорогу й кохану я рад прийнять на себе всі вогні.

За дітей, що бігають до школи, за матерів, змарнілих у труді, за рідні наші верби в довгополі, за наші дні прекрасні, молоді.

І тут ні сліз, ні віршею не треба, і тут не треба страху й ниття.

Живе лиш той, хто не живе для себе, хто для других виборює життя!

За дітей, що бігають до школи, за матерів, змарнілих, змарнілих у труді, за рідні наші верби в довгополі, за наші дні, прекрасні дні, молоді дні.

За нашу землю дорогу й кохану я рад прийнять на себе всі вогні, на себе всі вогні!