Поживемо-побачимо

Оригінал

Така тендітна, немов цвіт абрикосовий. Я забуваю з тобою про зиму й осені.

Я забуваю з тобою, що ця війна без кінця. Вразних нас весна!

А я, хлопчисько простий з дикого заходу, люблю неначе востаннє та з розуму зведу.

Людині треба людина, а я завжди кудись йду.

Поживемо - побачимо.

Ти знаєш, я не герой зі коми. Поживемо - побачимо.

Поживемо, давай! Шукає теплу щоку твій холодний ніс.

Я забуваю з тобою, що світ - це темний ліс.

Я забуваю з тобою, що спокою гріш ціна. Вразних нас весна.

А я, хлопчисько простий з дикого заходу, люблю неначе востаннє та з розуму зведу.

Людині треба людина, а я завжди кудись йду.

Поживемо - побачимо. Ти знаєш, я не герой зі коми.

Поживемо - побачимо.

Я теж шукав свій маленький рай. Поживемо - побачимо.

Ти усміхаєшся так безборонно.

Поживемо - побачимо. Поживемо.

І не питай, чому правда чужа така мила своя, як під серце ніж?

Як запах випитої зранку наодинці кави.

І ми, немов старі у французькій мелодрамі, в якій герої не знають, чого хочуть. Пробач, пробач!

Я так люблю твою смішну ранкову неохайність.

Перечекати б цей дощ, цю вчорашню крайність.

Я так люблю твій старенький червоний плащ.

Поживемо - побачимо.

Ти знаєш, я не герой зі коми. Поживемо - побачимо.

Я теж шукав свій маленький рай.

Поживемо - побачимо. Ти усміхаєшся так безборонно.

Поживемо - побачимо.

Поживемо.

І не питай, чому правда чужа така мила своя, як під серце ніж?