Не ображай її, хлопче

Оригінал

Без тебе життя, як стрічка бліда.

На місці годинника слухають виника поверхом нижче.

Ну що за біда?

Я брав тебе, мила, як хліб руками.

Я більше не знаю, що буде з нами.

І, може, це краще, якщо ти далі сама.

Відчай до обче, забути хоче.

Одне прошу, не ображай її, хлопче.

Колись ми повернемось в місто дощів.

Відчай до обче, забути хоче.

Одне прошу, не ображай її, хлопче, бо я не зумів, я не зумів, не зумів.

Уже котру ніч, ніби забрано річ зі звичного місця.

На кутність місяць заплатить хтось інший за серце розбите твоє.

Я брав тебе, мила, як хліб руками.

Я більше не знаю, що буде з нами.

І, може, це краще, якщо ти далі сама.

Відчай до обче, забути хоче.

Одне прошу, не ображай її, хлопче.

Колись ми повернемось в місто дощів.

Відчай до обче, забути хоче.

Одне прошу, не ображай її, хлопче, бо я не зумів, я не зумів, не зумів.

Я був тобі болем, та був і втіхою.

Хай ходять чутки і чужі оббрехають.

Я став тобі досвідом, хто би що не казав.

Вечером на привычных дорогах знакомый вокзал.

Відчай до обче, забути хоче.

Одне прошу, не ображай її, хлопче.

Колись ми повернемось в місто дощів.

Ви скрізь прості, як птахи в танці, злітають в повний і тонуть у сп'янні.

Я не ровную більше пара хотів.

Відчай до обче, забути хоче.

Одне прошу, не ображай її, хлопче.

Колись ми повернемось в місто дощів.

Ви скрізь прості, як птахи в танці, злітають в повний, тонуть у сп'янні.

Я не ровную більше пара хотів.