Не ходи

Живеш, буває собі ніби нормально, нікому не заважаєш, а потім розумієш, що нікому не заважати то є мудactво.

Бо коли хтось клацає зубами на тебе, то не заважати цьому то дивно.

Так само дивно, як бігати голим, коли на вулиці зима, бо на тебе вдягнули чужий светр, пустили в бік на інший вітер, замінили матір, в рот напхали лівих літер. Лідери думок зсередини видерли рідне.

І Харків, та Пітер тепер для тебе стали літералі рівні. Вони не ідеали півдня, але обіцянками багаті.

Багаття завжди яскравішим здавалося в їх хаті, та в тих камінах черепи замість каміння. Ті, хто палять, кажуть: "Ми не винні, просто в нас завжди так прийнято.

Сідайте поруч, браття та сестри, в нас із вами спільний човен.

Хапайте весла, нам грести разом так весело, а ті протести за свободу ваші краще залиште.

Ви ж теж сумуєте за тишею. " Не дивись на них, вимикай етер.

Не читай казки про братів, сестер, не підспівуй, не шукай серед них героїв, бо після тої пісні завжди співає зброя. Не дивись на них, вимикай етер.

Не читай казки про братів, сестер, не підспівуй, не шукай серед них героїв, бо після тої пісні завжди співає зброя.

Я виріс там, де діти не виростали.

Але ті, хто все таки зумів, тепер це люди зі сталі. Моїх батьків звідси виселив сам дядя Сталін.

Внуки виїхали, нема кому написати. Старий. Хилиться калина над містами.

Мовчить люстерко на питання наше: "Ким ми стали? " Альбом за ніч у стіл. Так, ніби це востаннє.

Знаю, моя могила буде всипана листами.

Мій голос звучить у пів моно і в стерео, та не можу я ні до кого додзвонитись.

Я край містерійо, хоча, по правді, досить на Захід рівнятись, бо із вони знають Щедрика, та не знають, як звучить Покровськ.

Покроково лізу в доми ти жити, старій, захищаючи цю молодь, якій це нахуй не сдалось.

Хата на Донбасі постане, пізда, Вась, але я кайфую, бо заплатив тут х2 прайс.

Моє коло друзів обведено крейдою від відьом. Я у вісні вмираю, але знаю нам це фейк нав'яв.

Мої мрії горять на поверсі, де влучив шахід. Ти взагалі шариш про що ми, Ілліжа, ні?

Не дивись на них, вимикай етер.

Не читай казки про братів, сестер, не підспівуй, не шукай серед них героїв, бо після тої пісні завжди співає зброя.

Не дивись на них, вимикай етер.

Не читай казки про братів, сестер, не підспівуй, не шукай серед них героїв, бо після тої пісні завжди співає зброя.

В юності із кадєтів я більше всіх любив Макарова. Ти сперечалась, бо романтикою віддавався

Ніцин.

Це і безліч серіалів інших, штампованих на Отару, нас спонукали ставати аж занадто ближчими й ближчими.

Рушник вишитий був тобою названий сільською шматою, а я, закоханий, підтакував лайкам Вконтакті. Під такти

Оксі та Маркула я чимчикував по парку, цілуватись утлі ночі під бордом сумнозвісної партії.

Не в Донецьку, не в Харкові, не в Луганську й не в Феодосії я знайомився з величчю класикою Балакова й Пушкіна.

Але тут, на окраїні Львова, між тисяч малоросів я тримався прадіда правди, допоки її не знищили сушки.

Хліб насущний відтоді став виключно нашим.

Шахти та кримські пляжі на важелях ваші, але ти стояла з альбомом в руках червоної спадщини, кричала: "Наше тут спільне, повік йому не бути вашим". Річкових барж не побачити тут, як і дитячого сміху.

На втіху наша зустріч пройде під ще маних градом.

Я обіцяв тобі крайні побачення, отже виконаю. Знову на "Таврії", лиш по різні береги

Дніпра.