アゲハ蝶

Порхає, наче не знає, що згоріти – її доля. Летить над місячною ніччю, не вирішуючи, де кінець, а де початок, – просто танцює, бо так легше не думати. У світі, де небо цілує море, а радість і туга зливаються в один колір, навіть слово «любов» звучить як прохання про воду посеред пустелі. Іноді життя справді схоже на погану п'єсу: сцена одна, глядачів немає, а за куліси вийти не можна. Але якщо хоч на мить вдалося зустріти чиєсь світло – вже не даремно. Навіть якщо потім все знову темніє, і залишається лише метелик зі спаленими крилами, який вперто шукає місце, де можна відпочити хоч на один подих.