Светлая полоса

Іноді темрява триває так довго, що починаєш сумніватися – чи взагалі буває світанок. Світ ніби обмотали чорним скотчем у п'ять шарів, а дихання залишили тільки на автоматі. Але десь усередині все одно накопичується крихітний запас сил – на один ривок, один рух уперед. Нехай і наосліп. Тут ніч пахне попелом, але хтось все ще шукає руку поруч – не відпускає, не здається. І саме в цьому є дивна, вперта віра: що навіть у попелястій пустелі виросте стебло, нехай тонке, але живе. Що роса знову заблищить, як обіцянка, дана самому світлу. Ніякого пафосу – просто тихий, наполегливий «всупереч». Музика йде, ніби крок за кроком по насту, поки під ногами раптом не захрустить лід і десь попереду не блисне перше вогник. Світла буде смуга. Обов'язково буде.