Café

Є в цій пісні щось від ранкового туману після безсонної ночі. Коли будильник дзвонить не за розкладом, а просто з жалю – нагадуючи, що життя триває, навіть якщо кава раптом втратила смак. Здається, людина десь поруч із межею втоми: хоче зникнути, змінити місто, обличчя, ім'я... але натомість просто наливає ще одну чашку і робить вигляд, що все під контролем. У голосі чується втомлене смирення – те саме, коли вже не борешся з самотністю, а вчишся з нею співіснувати. Коли слова про кохання звучать не як питання, а як відлуння з кімнати, де давно погасло світло. І все одно в цьому є тепло – тихе, людське, як у останнього ковтка холодної кави, яку все ще чомусь п'єш.