Достойно

Запах асфальту та розігрітого заліза, тьмяне світло ліхтаря, шум машин десь за вікном – фон дорослішання без прикрас. Тут не шукають драми, тут її проживають: тихо, вперто, за правилами вулиці, де кожен шрам – це підпис під власною біографією. Слова летять у мікрофон, наче сповідь перед темрявою – не скарга, а доказ того, що всередині ще горить. Втома не заважає тримати голову високо, навіть коли навколо темрява і бетон. Тому що гідність – це не слово, а звичка. І якщо життя – дорога, то сліди шин на асфальті – це не просто бруд, а знак: пройшли, вистояли, йдемо далі.