Urusai

У цьому є щось від літньої лінощів та вуличного божевілля – коли сонце плавить асфальт, а під балконом хтось співає не те молитву, не те прокляття. Все ніби просто: пиво, таблетки, розмови про вічне між двома зупинками. Але в цих словах бродить спека, яка не відпускає навіть вночі. Та сама, від якої паморочиться голова і трохи страшно – бо все живе, яскраве і приречене одночасно. Пахне потом, апельсинами і чимось небезпечним. І ніби саме через це хочеться залишитися ще на хвилину, поки не прийдуть забирати ранок.