Private

Є в цьому звуці щось із розряду «шепіт на межі струму» – наче й нічого не говорить, а по спині вже мурашки марширують строєм. Все ніби відбувається за зачиненими дверима, де вимкнене світло, але очі звикли до темряви, і видно більше, ніж хотілося б. Мерехтять тіні, сміх, дихання в такт басу – і між рядків відчувається те саме "keep it private", коли таємниця смачніша за правду. Кожен біт ніби підслуханий, але не до кінця зрозумілий – інтрига тримається до останньої секунди. І від цього хочеться не розкрити секрет, а заховати його глибше, під шкіру. Адже деякі речі справді звучать краще, коли про них мовчать.