Dracula

Ніч, коли світ здається трохи підробленим – ніби хтось накрутив яскравість і контраст. Вулиці блищать, як у фільмі, де герой занадто красивий, щоб бути справжнім. Повітря пахне жалем і бензином, а небо повільно стає зрадницьки блакитним. Хочеться сховатися від світанку, як від незручного свідка – не бачити, як світ розвіює ілюзію. Є особлива магія в спробі втекти від ранку, коли він все одно наздожене. Коли друзі кличуть в машину, а всередині все ниє: «Почекай, я ще не договорив з ніччю». І начебто смішно, що почуваєшся Дракулою на бігу, але все одно біжиш – не від сонця, а від того, що доведеться знову бути собою. А поки що – темрява, музика і та сама межа між безумством і свободою. Коли кожна прожита мить сяє небезпечним блиском, і, чорт забирай, видовище справді вражаюче.