Апероль

Пам'ять, як старий телефон - то ловить сигнал, то збивається. Здається, всі паролі до почуттів вже збережені, а потім раптом знову «невірне введення». І починається з початку: обережне впізнавання, незручні посмішки, ніби не було сотень розмов, спільних пісень і безсонних ночей. Смішно, але саме в цьому і є магія - кожен раз ніби оновлення системи, де баги не лагодять, а просто вчаться жити з ними.

Любов тут не про драми і не про «назавжди», а про постійне «заново». Про танець під неоном і спалені паролі, про забуті образи і ночі, де навіть апокаліпсис здається чимось романтичним. Все руйнується - крім звички впізнавати один одного знову, ніби вперше, і пірнати в цей будинок головою, не перевіряючи глибину.