Space

Тут звучить втома, але не тиха, а та, що гучно відлунює всередині, як відгомін у порожній залі. Слова йдуть ніби на дотик, у пошуках місця, де стіни перестають шепотіти чужі імена і дороги не ведуть назад. Це не втеча, а спроба вирватися з кола, де кожна згадка – заноза, і навіть повітря просякнуте колишніми голосами.

У цій музиці простір тягнеться, як холодний туман, і хочеться вдихнути його до кінця – щоб хоч на мить стало легше. Тут про надію, яку стискають до тонкої нитки, і про той дивний момент, коли розумієш: час змінюється, а почуття вперто залишаються. І навіть якщо виходу ще не видно, вже є крок – нехай маленький, але свій – у бік тиші.