La Espiral

Слова тягнуться ніби світлові нитки в ночі - вперто пробиваються крізь шум міста, чіпляються за вітер і летять далі. У них є щось від листа в пляшці: просте «пробач», але сказане так, що всередині відгукується луною. Спіраль за спіраллю, падіння перетворюється на підйом, і навіть темрява звучить як обіцянка, що рано чи пізно спалахне вічний вогонь.

Музика тримається на межі молитви і сповіді. Чиста, трохи прозора, з тим почуттям, коли крок за кроком наближаєшся до світла, яке завжди було поруч, але нарешті зважився його помітити.