MALDIVITA

Місто гуде і гуде, але всередині - порожнеча, в якій звуки відлунюють. Тут більше немає зірок, тільки скло вітрин і тіні перехожих, схожих на тварин. Життя скрипить, як старі двері, а серце нагадує зім'ятий квиток, що втратив дату відправлення. Все навколо ніби штучне: допомога, дружба, навіть ейфорія - як дзвінок з кол-центру, який ніхто не бере.

І все ж у цій сповіді є щось майже зворушливе - ця чесна втома, оголена до кісток. Нестерпність буття, перетворена на ритм, де грубі слова звучать як молитва, а цинізм виявляється лише маскою для крихкості. Музика - як пізня сигарета на балконі: гірка, але жива.