Oh Death

Смерть тут перетворюється не на фінальну крапку, а на жалюгідного супротивника, який занадто рано повірив у свою перемогу. У кожному рядку - виклик: ти не король, а камінь, який можна відкотити вбік.

Музика звучить як марш визволення: серце, яке тремтіло від страху, тепер б'ється голосніше і впевненіше, готове танцювати прямо на могилі страху. Іронія в тому, що сама смерть в результаті виявляється «мертвою» - знеціненою, позбавленою сили.

Виходить гімн стійкості і віри, де замість мороку - зухвале світло, а замість прощання - впевнене «ти програла».