The Hit

Трек схожий на звичку перевіряти телефон, знаючи, що там знову нічого доброго. А ще – свайп, пін-код, серце в горлі. Бо інколи кохання – це не метелики в животі, а синці на тому самому місці, де вони були.

Тут все звучить ніби крізь дим учорашньої драми і напівзгаслого «поговоримо потім». Нота за нотою схожа на кроки вздовж тріщин, які неможливо виправити самостійно. Здається, почуття давно вичерпані, але чомусь саме це тримається. Бо звичний біль – це теж зв’язок.

Приспів звучить як правда, яку ніхто не сказав, але вже всі зрозуміли. І так, можливо, це той самий «пад», але як красиво потонути в ньому під цей ритм.