30

Оригінал

Дві хвилини і за тридцять. Голені вилиці, але сивина в зіницях.

Давно покинув милиці, загоїлася шпиця. Рихлі кості витримали, шуць, так не годиться!

Де ж ти воював, якщо вертаєшся з окраїн на своїх обох ногах з окопу в студію на прайм?

Борода не відростає, барбершоп - не воїн тайп.

Замполіт виходить в лайв: "Обдурити вас - це кайф!

", бо мій шлях розпочинається протестами на Банковій, де від Кірчи до Півночі, від Заходу до Ранку землю огортає дим. Я ж іду знімати пранк.

Юлі волю і Чей Крим? - підставний протестувальник.

Діти під прицілом, я це бачив із екрану. Обробляю їх світлини на контент у Інстаграм.

Космонавти наступають на іншу сторону Марсу, обсесивно-компульсивно перетворюю Майдан я на інтерпретацію ясних чинів, де я герой в далечині, у їх онлайн-величині.

Коли запитували, чи я справді був десь там, чи ні, мов шахтар у окупації, миттєво почорнів я. Від барикад до хвилі хайпу у АТО.

На ваших лайках виріс так, немовби той весільний торт.

У пацанів поранення, протези із-під шорт, а мою ногу рвану намалював фотошоп. Той неймовірний образ воїна юзаю звідусіль: від Джеку до

Ескорту, у страву ході спирт, у фейсбуку спорт, бо по буху заборонено мені носити форму. Ну і що? В цій каруселі я виток новий.

Я відпіарив навіску, що міг, та виїхав на платостій.

Ти підписався на тікток - єдиний мій квиток у світ, тому вриваюсь на повномасштабну.

А там за скрибою на штаб, по-іншому ніяк не стати ж в один ряд зі смертними Миколами. Беру статут і закривавлюю кистяк.

Довкола кожен другий по-скорому запакований.

Для мене, м'ясника, життя твого сина - це сходина між званням майора й погонами підполковника.

Аби цей час настав, я перебігав по головам. Найгірший людолюб очолив ваш ТЦК.

Ага, самоіронія - наполовину правда, на другу половину - мій ПТСРний кратер.

У ранах гній, уламки мрій розчавлено, як цілі підураження на оптоволокні.

Валідно бути кимось, кого зачепило краєм у комісії, що згодом в мені виявить попаяного.

Я то морі, які не звільняв, кинув медалі, я ніде не воював, бо вертаюся з окраїн на своїх обох ногах, не ховаючись по кутах. Ззовні морок, ніби в них, а не в мене поїхав дах.

Щоб позбавитися тріщин, ручного палить рука. Радять закопатись нижче чорного полотна.

Я не повертатимусь туди даремно. Цей тягар трамбую в магазин та забираюся із ним.

Вони ліпше пам'ятатимуть мене полеглим, аніж зустрічатимуть живим.