Більше пісень від НЕ.KURILI
Опис
Випущено: 2026-02-20
Текст і переклад
Оригінал
Наш мир сгорает, друг от друга мы теперь далеко.
За горизонтом мы взлетаем к звездам так высоко.
Ты проникаешь болью с дымом в душу, тут глубоко. Мы привыкаем и не чувствуем совсем ничего.
Легко, легко!
Мы продаем все демонам и тешим дьявола мы тут самого.
Легко, легко!
Я покидаю стены дома тут твоего.
Незаметно сердце боль накроет, как океан.
Мы убиваем чувства, словно изъян.
Я тут теряю реальность с миром этим, будто я пьян.
Да пусть горит наш этот вулкан!
В этом омуте мы не одни, мои руки не греют твои.
Я, как сон, пропаду из твоей головы, а ты восхищайся другим.
В этом омуте мы не одни, по следам одинокой луны.
Я, как волна, затоплю твои города, а ты мои -плыть корабли.
-А может, ну его, че мы, как дети, стелимся? Старое сотрем, отрендерим демочку.
Скажу прощай глазам твоим мерклым, если вывезу рассвет и с дьяволом сделку.
Ночные выносы, опять тише, а чего са? Я твой самый долгий сон, элитная выдержка.
Имя мое вытолкни прямо из-под корочки. Нет больше сказки, принцессы и сволочи. Хочется кричать?
Молчание - золото. Я глаза читаю цвета холодного.
Время-горемыка накинула нам поверить, так бывает, что хищники тоже жертвы.
Ты, как берега, туманишь, что запираешься в хижине. За горизонт безразличия.
Че нам, дуракам, горевать в облаках, если искра -истощена, но ты ночью. . . -Проснись!
В этом омуте мы не одни, мои руки не греют твои.
Я, как сон, пропаду из твоей головы, а ты восхищайся другим. В этом омуте мы не одни, по следам одинокой луны.
Я, как волна, затоплю твои города, а ты мои плыть корабли.
В этом омуте мы не одни, мои руки не греют твои.
Я, как сон, пропаду из твоей головы, а ты восхищайся другим.
В этом омуте мы не одни, по следам одинокой луны.
Я, как волна, затоплю твои города, а ты мои плыть корабли.
Переклад українською
Наш світ згоряє, один від одного ми тепер далеко.
За обрієм ми злітаємо до зірок так високо.
Ти проникаєш болем із димом у душу, тут глибоко. Ми звикаємо і не відчуваємо нічого.
Легко, легко!
Ми продаємо все демонам і тішимо диявола ми тут самого.
Легко, легко!
Я покидаю стіни будинку твого.
Непомітно біль серце накриє, як океан.
Ми вбиваємо почуття, немов вада.
Я тут втрачаю реальність зі світом цим, ніби я п'яний.
Та хай горить наш вулкан!
У цьому вирі ми не одні, мої руки не гріють твої.
Я, як сон, пропаду з твоєї голови, а ти захоплюйся іншим.
У цьому вирі ми не одні, слідами самотнього місяця.
Я, як хвиля, затоплю твої міста, а ти мої - плисти кораблі.
-А може, ну його, че ми, як діти, стелимося? Старе зітремо, відрендеримо демочку.
Скажу прощай очам твоїм тьмяним, якщо вивезу світанок і з дияволом угоду.
Нічні виноси, знову тихіше, а чого са? Я твій довгий сон, елітна витримка.
Ім'я моє виштовхни прямо з-під скоринки. Немає більше казки, принцеси та сволоти. Хочеться кричати?
Мовчання – золото. Я очі читаю кольори холодного.
Час-бідолашник накинув нам повірити, так буває, що хижаки теж жертви.
Ти, як береги, туманиш, що замикаєшся в хатині. За обрій байдужості.
Че нам, дурням, горювати в хмарах, якщо іскра виснажена, але ти вночі. . . -Прокинься!
У цьому вирі ми не одні, мої руки не гріють твої.
Я, як сон, пропаду з твоєї голови, а ти захоплюйся іншим. У цьому вирі ми не одні, слідами самотнього місяця.
Я як хвиля затоплю твої міста, а ти мої плисти кораблі.
У цьому вирі ми не одні, мої руки не гріють твої.
Я, як сон, пропаду з твоєї голови, а ти захоплюйся іншим.
У цьому вирі ми не одні, слідами самотнього місяця.
Я як хвиля затоплю твої міста, а ти мої плисти кораблі.