Шістнадцятий

Оригінал

Повертю по роки від муроки, обертаємось ми по своїй орбіті.

Ні моїми вустами, руками й думками, як будеш ти ситий, не будеш ти. . .

Сивим смутком осядеш у голові.

Запросишся у груді і стук готок серця позначиш усі ті мої думки.

А-а-а, позначиш усі ті мої думки, в яких лише ти, в яких лиш ти.

Позначиш усі ті мої думки, в яких лише ти.

Може, педом'яно крию нашу любов.

Може, так хоч ми зігріємось від дощ, що холодним вітром носять нас по липні.

Коли підеш, не забудь і скажи. . .

Я знаю, що відворотість вже за рогом чекає, коли усе поможено на нуль.

І раптом у горло підступає бов, такий неписаний закон: вдавати, що нічого не було.

Може, педом'яно крию нашу любов.

Може, так хоч ми зігріємось від дощ, що холодним вітром носять нас по липні.

Коли підеш, не забудь і скажи мені.

Коли підеш, не забудь і скажи мені.

Коли підеш, не забудь і скажи.

Скажи!