заєбло

Шоста ранку, тридцять хвилин на сніданок, і я виходжу на вулицю, в голові туман, ніби п'яний.

Десь пробігти, десь пройтися, і вже ось і я в вищому районі міста.

Покура столиця, незадоволені лиця, штовхаються на проспектах метро, але я вже в тим давно злився.

Що робити і як далі жити?

Все побільше я зробив, буде складно навіть відчинити.

Здається, у всьому я втратив себе вже давно, так набридло чорно-біле кіно.

І кожний день міло, як під пепірку, проживаю його, це мене заїбло!

А призорний сморід манного міста все рівно затягує нових туристів.

Втікати, лишатись, я поки не знаю, але після зміни знов собі нагадаю, що я взагалі то про це все не мріяв.

І ще кілька років тому на затвори, що не загублюся в бетоні трамвая, але я потроху себе все ж втрачаю.

Здається, у всьому я втратив себе вже давно, так набридло чорно-біле кіно.

І кожний день міло, як під пепірку, проживаю його, це мене заїбло.

Здається, у всьому я втратив себе вже давно, так набридло чорно-біле кіно.

І кожний день міло, як під пепірку, проживаю його, це мене заїбло!