ю раниш

Ти більше не любиш мене, я якось це переживу. Заплакані очі ніхто не побачить.

Кожен новий день без тебе і кожного собі брешу.

Нічого вже не попрошу, коли твої руки торкаються когось чужого. А що тут такого?

Сама тим займалася, але, блядь, у чому прикол?

Я робила, щоб доказати, що в нас була геть не любов, що в нас була геть не любов.

І раниш моє серце, воно крається, весь сум вливається в усі ці тексти, їх нікому не покажу.

Коли мене будуть ховати, я хочу, щоб ти прийшов, забрав те, що тобі належить, моє серце, та пішов.

Як ти зробив тоді послуга на життя? Ти хочеш дати мені жить, вставляючи в мене ножа.

Я колись точно вб'юсь, якщо кохатиму так ще раз. Я піду на це тільки якщо ти теж на це підеш.

Потрошки збиваю інтер'єр, в моїй голові тільки шум.

Ці всі медитації зовсім не фіксять те, що я в них прошу. Думки, що все ж був у нас шанс.

Досі про це собі брешу.

Як вчора і завтра мій день починається подум про тебе, він ними й закінчиться. Юр, таке ненависне ім'я! Коли я го чую, зуби стипляються.

Так панікую, коли відчуваю, що це не в кімнаті, в моїй голові постійно присутність твоя.

Але я чесно рада.

Очі самі відкрились і знаю, нам зовсім не варто страждати за цими днями мовчання та стресу, високу пульсу виносити з хати, щоб дати поплакати трохи собі на балконі. Так, досі це помню.

Ми там і курили, і я там ловила панічку одну та другу.

Ти вже не станеш другом, ти вже не станеш другом, як ми домовлялись з тобою.