За обрієм

Погляд рвоне в небеса, вийшов через полив сад, під ногами вже роса, ці прикраси мій фасад. Кожен фініш - новий старт, вирішив для себе сам.

Де реальність, а де -гра? Сонце зійшло, темнота.

-Кожен день у грі і не потрібні ці причини, щоби залишатись, це пуста балаканина.

Головне вкладати усі можливі сили, економ здоров'я, колись скажу це сину. Ей, хаос лежить мало, давно потрібні зміни.

Моя зброя затопила все, це точно не причина, щоби залишатись просто осторонь.

Подивися на все збоку, раджу охолони. Мрію про день, коли я зможу насититись.

Моє кохання зростає, напевно, помітив. Спочатку себе, потім інших всіх.

Почуваюсь з контексту я вирваний, харчуюся виглядом обрію і витоки, вони підсилюють.

Броню одягнув, не -зупинити!

-Погляд рвоне в небеса, вийшов через полив сад, під ногами вже роса, ці прикраси мій фасад.

Кожен фініш - новий старт, вирішив для себе сам. Де реальність, а де гра? Сонце зійшло, темнота.

Я заховаюся далеко за обрієм, там, де порожнеча моя буде заповнена.

Моя зброя - промені, вони заточені, можуть пронизати навіть гостей непроханих.

Я закоханий і це найміцніша броня, витримує кожен удар, коли все погано.

Це захист мій від урагану, це сяйво посеред туману, це запах, що завжди, що сили дурманить.

Мабуть, я виняток з правил. Бачу красу навіть серед бур'яну.

Коли я тут, я вже ніби п'яний, накавав п'ятами, щоб загасити гамір.

Міцний щит робив сам руками, в тиші ніч закрутив приправи, дав цей спліф і я уже пам'ять.

Погляд рвоне в небеса, вийшов через полив сад, під ногами вже роса, ці прикраси мій фасад. Кожен фініш - новий старт, вирішив для себе сам.

Де реальність, а де гра? Сонце зійшло, темнота.

Погляд рвоне в небеса, вийшов через полив сад, під ногами вже роса, ці прикраси мій фасад.

Кожен фініш - новий старт, вирішив для себе сам. Де реальність, а де гра?

Сонце зійшло, темнота.