Більше пісень від Magda Umer
Опис
Виробник: 0
Композитор: Анна Патинек
Композитор: Гжегож Єнджейовський
Композитор: Яцек Клейфф
Композитор: Яцек Осіор
Композитор: Єжи Сломіньський
Композитор: Ольга Стопінська
Автор слів: Анна Патинек
Автор слів: Яцек Клейфф
Автор тексту: Яцек Осіор
Автор слів: Єжи Сломіньський
Автор тексту: Ольга Стопінська
Текст і переклад
Оригінал
Teraz na scenę wyjdzie niezwykła, niezwykła zupełnie grupa ludzi.
Ja, ja naprawdę od lat marzę, żeby rzucić te czarne suknie, rozszarpać perły, włożyć jakieś spodnie z piżamy i katany, włosy w dredy sobie uczesać i śpiewać hymny o umiłowaniu natury i wolności.
No i widzicie, jak śmiesznie wygląda taka sukienka przy wolnych ludziach.
Chociaż sobie buty zdejmę.
Ja ciągle nie wierzę, że ja z nimi śpiewam.
Oni są wolni i nigdzie się nie spieszą.
Mówiłam.
Rozpostarta płachta nieba zawsze daje to, co trzeba.
Przez tę płachtę pod sam kręgosłup prześwituje sama wiedza.
Kiedy zbieram z niej bez wahań, zwykle trafiam w to, co czuję.
Jeśli mniej premedytuję, jeśli mniej kalkuluję.
W życiu, życiu, życiu, życiu, życiu, życiu.
Nie muszę tu być, lecz cieszę się.
Gdy czasem jestem. Gdy czasem jeeestem.
Chociaż nie muszę stąd iść póki co, lecz cieszę się, gdy czasem jestem. Gdzie? Gdzie? Wcale.
Gdzie? Gdzie?
Ja chcę nie musieć nic, bo tylko wtedy coś potrafię.
Coś potrafię.
Kiedy nie muszę nic, potrafię musieć żyć na jawie.
Żyć na jaaawie i uczyć się kochać tę płachtę nieba. Co zawsze daje to, co trzeba.
Przez tę płachtę pod sam kręgosłup prześwituje sama wiedza.
Kiedy zbieram z niej bez wahań, zwykle trafiam w to, co czuję.
Jeśli mniej premedytuję, jeśli mniej kalkuluję.
W życiu.
A w przymusie żyć to być skazanym na marzenia.
Na marzenia.
Gdy zmuszać chcę kogoś do czegoś, to chyba właśnie chcę przed własnym lękiem uciec.
Ale gdzie tu zbiegać gdzie na tym świecie i w tym ciele? No gdzie tu zbiegać gdzie?
No gdzie?
Na tym świecie i w tym ciele.
Rozpostarta płachta nieba zawsze daje to, co trzeba.
Przez tę płachtę pod sam kręgosłup prześwituje sama wiedza.
Kiedy zbieram z niej bez wahań, zwykle trafiam w to, co czuję.
Jeśli mniej premedytuję, jeśli mniej kalkuluję. W życiu.
Gdy muszę kpić to chyba znak, że na to, z czego kpię sił już nie mam. Sił już mi brak. Ja chyba muszę nie musieć nic.
Nic, kiedy wiem, co naprawdę muszę.
Co naprawdę muszę. Muszę.
A czego nie?
Jacek Kleyff, Słoma i Ania
Radymek.
Wolni ludzie.
Bardzo, bardzo, bardzo dziękuję.
Переклад українською
Зараз на сцену вийде надзвичайна, абсолютно неординарна група людей.
Я, я справді мріяла багато років скинути ті чорні сукні, порвати свої перли, одягнути піжамні штани та катану, зачесати волосся в дреди і заспівати гімни про любов до природи та свободу.
І бачите, як смішно таке плаття виглядає перед вільними людьми.
Принаймні роззуюсь.
Я досі не можу повірити, що я співаю з ними.
Вони повільні і нікуди не поспішають.
я тобі казав
Постіль неба завжди дає те, що потрібно.
Саме знання просвічує крізь цю тканину аж до хребта.
Коли я вибираю з нього без вагань, я зазвичай вдаряю те, що відчуваю.
Якщо я менше планую, якщо я менше прораховую.
В життя, життя, життя, життя, життя, життя.
Мені не потрібно бути тут, але я щасливий.
Коли я іноді. Коли я іноді їм.
Хоча мені поки що не потрібно йти звідси, я щасливий, коли інколи буваю тут. де де Взагалі.
де де
Я не хочу нічого робити, тому що тільки тоді я можу щось зробити.
Я можу щось зробити.
Коли мені нічого не потрібно робити, я можу жити не спати.
Живи в jaaawa і навчись любити цей аркуш неба. Який завжди дає те, що вам потрібно.
Саме знання просвічує крізь цю тканину аж до хребта.
Коли я вибираю з нього без вагань, я зазвичай вдаряю те, що відчуваю.
Якщо я менше планую, якщо я менше прораховую.
В житті.
А жити з примусу — бути приреченим на мрії.
Для мрій.
Коли я хочу змусити когось щось зробити, я думаю, що хочу втекти від власного страху.
Але куди мені тікати, кудись у цей світ і в це тіло? То куди бігти?
Ну де?
У цьому світі і в цьому тілі.
Постіль неба завжди дає те, що потрібно.
Саме знання просвічує крізь цю тканину аж до хребта.
Коли я вибираю з нього без вагань, я зазвичай вдаряю те, що відчуваю.
Якщо я менше планую, якщо я менше прораховую. В житті.
Коли мені доводиться знущатися, це, мабуть, знак того, що я більше не маю сили робити те, над чим я знущаюся. У мене вже немає сил. Гадаю, мені не потрібно нічого робити.
Нічого, коли я знаю, що мені справді потрібно.
Те, що мені дійсно потрібно. я повинен
А що ні?
Яцек Клейфф, Słoma i Ania
Радимек.
Вільні люди.
Дуже, дуже, дуже дякую.