Історія 92

Це моя історія, більше нікого. Я один в цій кімнаті і в ній більше нікого.

Я хотів тільки щастя, більше нічого, та заснув так надовго. Тепер більше нічого.

Давай, прокидайся, ей, давай, прокидайся, ей, давай, прокидайся, ей, давай, прокидайся, ей, давай, прокидайся, ей, давай, прокидайся, ей, давай, прокидайся, ей. Розбуди свої сенси, своє серце. Можливо, ти забув, як воно б'ється.

Воно билось за правду, за щиру повагу, любов, якої так мало. Чого ж ти мовчиш?

Чи стало тобі страшно стати тим, ким ти боявся? Думати, що нічого не вдасться?

Між "дочекайся" завтра це місто з'їдає нас, ці люди ламають нас, як машини збивають без причини. Вони не вірять в такого простого хлопчину.

Друг, ти тут, я тут, ми тут, всі тут. Давай посидим, поговорим, зап'ємо минуле червоним сухим.

Розкажи знов ти мені, як блукали містом замість снів.

Ті ночі такі довгі були, ай, були, були.

Розкажи знов ти мені, як блукали містом замість снів.

Ті ночі такі довгі були, ай, були, були. Метіл на повній швидкості, нам було похуй на все.

Кожен кохав, кожен вітав, кожен брехав, кожен тікав від себе, від тебе. Відтепер я не почую, де ти є.

Мої вікна пусті, як столиця опівночі.

Давай, прокидайся, ей, давай, прокидайся, ей, давай, прокидайся, ей, давай, прокидайся, ей, давай, прокидайся, ей, давай, прокидайся, ей, давай, прокидайся, ей. Прокинувся.